(Київ) – На окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей російські військовики катували цивільних мешканців, незаконно їх затримували та вчиняли щодо них дії, що призводять до насильницьких зникнень, ідеться у сьогоднішній заяві Human Rights Watch. Російські військовики катували також і військовополонених, яких утримують у цьому регіоні.
«Російські війська перетворили окуповані райони півдня України на безодню страху та дикого беззаконня, – заявила Юлія Ґорбунова, старша дослідниця Human Rights Watch в Україні. – Катування, нелюдське поводження, а також свавільні затримання та незаконні позбавлення волі цивільних осіб належать до беззаперечних воєнних злочинів, які ми задокументували. Російська влада має негайно покласти край таким порушенням прав людини й усвідомити, що винні можуть бути – і будуть – притягнуті до відповідальності».
Співробітники/ці Human Rights Watch поговорили з 71 людиною з Херсона, Мелітополя, Бердянська, Скадовська та ще 10 міст Херсонської та Запорізької областей і описали 42 випадки, коли російські окупаційні війська або вчиняли щодо цивільних дії, що призводять до насильницьких зникнень, або ж у інший спосіб свавільно утримували їх, (у деяких випадках інкомунікадо), а також багатьох із них катували. Співробітники/ці Human Rights Watch задокументували також факт катування трьох бійців Сил територіальної оборони (ТрО). Двоє з них померли.
Очевидно, такі порушення прав вчинялися з метою отримати інформацію та посіяти страх, аби люди змирилися з окупацією, оскільки Росія прагне утвердити владу над окупованою територією всупереч нормам міжнародного права, заявляє Human Rights Watch.
Опитані люди розповіли про пережите або побачене катування – побиття протягом тривалого часу та у декільках випадках застосування електричного струму. Вони описали травми, зокрема зламані ребра, кістки та зуби, сильні опіки, струси мозку, полопані кровоносні судини очей, порізи та синці.
Колишній ув’язнений організатор протестів, який побажав залишитися неназваним, розповів, як в ув’язненні російські військовики били його бейсбольною битою. Інший мітингувальник через травми від побиття в ув’язнені місяць лежав у лікарні. За словами третього, після семи днів ув’язнення він «ледь ходив», мав зламані ребра та розбиту колінну чашечку.
Дружина чоловіка, якого на початку липня російські військовики забрали після обшуку житла і тримали під вартою чотири дні, розповіла, що вони били її чоловіка металевим прутом, застосовували електрошокер, пошкодили йому плече та спричинили струс мозку.
Описуючи тотальний страх, один херсонський журналіст сказав: «Ви не знаєте, коли по вас прийдуть і коли вас відпустять».
Колишні затримані розповідали, що протягом усього терміну ув’язнення їх тримали із зав’язаними очима та в кайданках, без їжі, води і медичної допомоги. Щонайменше одного цивільного затриманого росіяни насильницьким чином перемістили до окупованого Росією Криму та змусили його виконувати «виправні роботи».
У кількох випадках російські військовики відпускали затриманих лише після підписання заяви про «співпрацю» з владою або запису відео із закликом до співпраці.
У всіх випадках затримання, крім одного, російські військовики не повідомили родинам, де утримують їхніх близьких, а військова комендатура не надала родичам жодної інформації про затриманих, яких вони шукали.
Закони та звичаї війни дозволяють воюючій стороні під час міжнародного збройного конфлікту утримувати комбатантів як військовополонених й інтернувати цивільних осіб у місця, які не належать до кримінально-виконавчих установ, якщо діяльність цих осіб становить серйозну загрозу безпеці влади, що проводить затримання. Свавільні затримання, незаконне позбавлення волі та дії, що призводять до насильницьких зникнень заборонено нормами міжнародного гуманітарного права і можуть кваліфікуватися як воєнні злочини або пов’язані з ними діяння. Відповідно до міжнародного права катування затриманих і нелюдське поводження з ними є забороненим за будь-яких обставин. Під час збройного конфлікту ці дії вважаються воєнним злочином, а також можуть становити злочин проти людяності.
Human Rights Watch заявляє, що для цивільних осіб в умовах окупації ризик свавільних затримань і катувань дуже високий, але люди не мають можливості безперешкодно виїхати на підконтрольну Україні територію. Наприклад, херсонська журналістка розповіла Human Rights Watch: «Я веду телеграм-канал, я в їхній базі даних, доводиться переховуватися. Мене попередили, що можуть прийти забрати будь-коли. Не ризикую виїжджати, бо я у них [у чорному списку]». Тринадцятеро людей, які виїхали, розповідали про сповнені поневірянь поїздки через численні російські блокпости та випадки затримань.
В інтерв’ю Human Rights Watch постійна представниця Президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева, яка також моніторить ситуацію на окупованих територіях півдня України, заявила, що влада України не може підтвердити точну кількість випадків насильницьких зникнень у Херсонській області. Вона сказала, що за оцінками моніторів дотримання прав людини у період із лютого 2022 року щонайменше 600 людей стали тут жертвами насильницьких зникнень.
«Українці на окупованих територіях переживають пекельні муки, – сказала Юлія Ґорбунова. – Російська влада та міжнародні слідчі органи повинні негайно розслідувати воєнні злочини й інші порушення прав, вчинені на цих територіях російськими військовиками, аби винні постали перед судом».
Докладний опис окремих випадків і норм міжнародного права дивіться нижче
У Херсонську область, яка лежить біля Чорного моря та у нижній течії Дніпра, російські війська вторглися 25 лютого 2022 року, а 3 березня росіяни заявили, що взяли під контроль столицю області місто Херсон. Це вторгнення було частиною ширшого наступу й окупації прибережного півдня України, куди входять Мелітополь і Бердянськ, (міста в Запорізькій області), а також Маріуполь, (місто в Донецькій області).
У липні міністр оборони України повідомив, що українські війська почали готуватися до контрнаступу, аби повернути окуповані прибережні території. 21 червня представник російської окупаційної адміністрації заявив, що «референдум про входження Херсонської області до складу Росії» заплановано на осінь.
Від самого початку окупації російські військовики затримували та викрадали не лише бійців Сил територіальної оборони, які відповідно до норм міжнародного гуманітарного права вважаються військовополоненими, а й місцевих мерів і держслужбовців, поліцейських, а також учасників протестів проти окупації, журналістів й інших осіб, які здогадно могли мати пов’язану з безпекою інформацію або були проти окупації.
Згодом російські військовики, за повідомленнями з численних джерел, почали затримувати людей хаотично. Об'єктом переслідування стали і місцеві волонтери, що роздавали людям у скруті харчі, медикаменти, підгузки й інші необхідні речі, яких у Херсоні дуже бракує.
Для цієї доповіді співробітники/ці Human Rights Watch особисто поговорили з людьми у Києві, Львові, Дніпрі та Запоріжжі, а також провели телефонні інтерв’ю.
Катування військовополонених
27 березня російські військовики захопили, утримували та систематично катували трьох бійців територіальної оборони Херсона – командира Віталія Лапчука, його заступника Дениса Миронова та добровольця «Олега», якого було схоплено разом із цивільним «Сергієм» (справжні імена цих двох чоловіків ми не розголошуємо задля їхньої безпеки). 41-річний Денис Миронов помер від травм, отриманих унаслідок побиття в ув'язнені. Тіло Віталія Лапчука знайшли 22 травня у Херсоні у річці неподалік річкового порту зі зв’язаними руками та гирею на нозі. Олега[MOU1] , який постраждав від катувань, було звільнено з полону в рамках обміну військовополоненими між Росією та Україною 28 квітня.
Денис Миронов і Олег
«Олег», доброволець Сил територіальної оборони, розповів, що вранці 27 березня мав зустрітися з Мироновим і Лапчуком, але коли прибув у призначене місце, то їх там не було. Коли він уже збирався йти, до нього підійшли два чоловіки у цивільному, повалили його, надягли кайданки, а потім завели за ріг, де він побачив ще трьох чоловіків, на його думку, співробітників Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ). Вони були у формі, балаклавах і озброєні до зубів. Миронов і Лапчук стояли під стінкою у кайданках.
Співробітники ФСБ доправили трьох чоловіків до колишнього Головного управління Національної поліції в Херсонській області, що на вулиці Лютеранській, 4 (колишня вулиця Кірова).
Олег розповів, що в перший день йому зав'язали очі і допитували 12 годин: били, катували струмом, намагалися задушити поліетиленовим пакетом. «Не скажу, скільки разів мене катували, бо цілком втрачаєш відчуття часу», – сказав Олег. Згодом він, Миронов і Сергій опинилися в одній кімнаті. ФСБ-шник повалив Олега. Пов’язка зсунулась із очей, і він бачив, як ФСБ-шники кілька разів ударили Миронова в обличчя та били ногами в пах. Вони зняли з Миронова штани і били його гумовим кийком. «Його тіло просто перетворилося на чорне місиво», – сказав Олег.
Допитавши Олега ще раз, ФСБ-шники відвели його в камеру у підвалі, куди, приблизно через 30 хвилин, троє чоловіків занесли зірвані двері та поклали їх на підлогу. Два солдати «майже занесли Дениса [Миронова] … він був дуже сильно побитий … Поклали на двері. Він лежав і вже не рухався».
Наступного дня чоловіків перевели до іншої будівлі комплексу, яка слугувала за ізолятор тимчасового тримання, та розсадили по різних камерах. Десь через чотири дні Олега перевели до більшої камери. У ФСБ-шника на годиннику, який Олег упізнав, як свій, він побачив дату і вів лік часу, наклеюючи на стінку шматки пожованої жуйки.
6 квітня Олега знову перевели до іншої камери, у якій сидів Миронов.
«Денис був у жахливому стані... Говорив пошепки, по одному слову ... не міг закінчити речення. Він стогнав, не міг прокашлятися, було ясно, що грудну клітку пошкоджено і ребра здавлюють легені. Він не міг нормально лягти… міг лише сидіти».
На всіх п'ятьох чоловіків у камері росіяни раз на два дні приносили три банки по 250 грамів армійського пайка. «Вони завжди заздалегідь забирали шоколад і м’ясо, нам давали тільки ці банки і трохи галет, – розповів Олег. – За весь час я жодного разу не бачив скибки хліба. Ми всі дуже схудли. Денис міг їсти лише яблучне пюре … Ми його годували з ложечки … 22 дні зовсім без медичної допомоги, він повільно вмирав».
Одного разу Олега та ще двох полонених змусили заявити на камеру, на тлі прапорів України та ультраправого військового формування «Правий сектор», що «у Херсоні територіальної оборони більше не існує, проте лишилися патріоти, і всі повинні боротися». «Пізніше я зрозумів, що вони опублікували це відео у соціальних мережах, аби побачити, хто ставитиме лайки та коментуватиме, [щоб виловлювати людей]», – сказав Олег.
18 квітня Олега, Миронова й інших однокамерників перевезли до Севастополя в окупованому Криму. Наступного дня Миронова ушпиталили. «Я зітхнув із полегшенням... але для нього було вже пізно», –сказав Олег. 28 квітня Олега обміняли.
9 липня під час розмови з Human Rights Watch Олег сказав, що у нього зламано сім ребер і вони досі не зрослися. Більшість зубів у нього зламано і щонайменше шість відсутні: «У мене струс мозку. Мені і далі сильно болить голова. Усім нам повідбивали руки і ноги … В усіх нас спини, стегна, сідниці, плечі… були сині [від побоїв]. Усім нам повідбивали нирки, тому сеча була рожевою».
В окремому інтерв'ю Ксенія Миронова, дружина Дениса, розповіла Human Rights Watch, що 8 квітня, вже після її від’їзду з Херсона, їй зателефонувала знайома і повідомила, що якийсь чоловік приніс Денисів годинник і сказав, що Дениса тримають в ізоляторі на Лютеранській вулиці (колишня Кірова) і що у нього травма грудної клітки, він не може ходити і його доводиться годувати з ложечки. Миронова написала в ізолятор й отримала відповідь, що у них такої людини немає. Після того, як Ксенія дізналася про переведення Дениса до Севастополя, вона марно намагалася отримати з Криму інформацію про нього.
24 травня їй зателефонували з поліції міста Миколаєва та повідомили про смерть Дениса у лікарні. На прохання Ксенії Миронової тіло впізнавав Олег. Він розповів, що «на його нозі зеленкою було написано дату смерті: 23.04». У свідоцтві про смерть, яке видав український орган влади, що отримував тіло (Human Rights Watch ознайомилась із цим свідоцтвом), вказано причину смерті: «тупа травма грудної клітки – пневмоторакс».
Олег також розповів, що затриманого разом із ним Сергія та ще двох чоловіків, один із них теж був цивільним, сильно били в ув’язнені і що Сергія він бачив із синцями та порізами на голові. Сергія звільнили 5 квітня.
Смерть Віталія Лапчука
48-річного Віталія Лапчука у день затримання не забрали до підвалу, як інших. Зі слів дружини Лапчука, місцевої підприємниці Альони, 27 березня десь о 13-й годині вона зі старшим сином була у матері, коли у двір заїхали три машини з літерою Z.
«Чоловік подзвонив мені і сказав: “Відчини, вони заберуть зброю”. Я відчинила двері і ледь не знепритомніла. Щелепа у нього була вся чорна, зламана, судини очей полопались. У нього обличчя було в смужку від прикладу. … З ним було дев’ятеро озброєних чоловіків. Віталій сказав одному з них: “Ви пообіцяли мені як офіцер, що [якщо я віддам зброю] не зачепите мою родину”».
Озброєні чоловіки відвели Віталія Лапчука до підвалу зі зброєю. Альона чула, як вони його били. Її мати взяла Біблію, почала молитись і плакати. Коли Віталія привели з підвалу, Альона побачила, як із його щоки тече кров, і, виходячи зі свого попереднього досвіду медичної працівниці, припустила, що у нього перелом вилиці.
Озброєні чоловіки надягли мішки на голови Віталія Лапчука, Альони та її сина і відвезли їх до управління поліції на вулиці Лютеранській (колишня Кірова), де протримали кілька годин. «Вони мене питали, чи я фашистка … Я сказала їм, що мій дід єврей, а я українка. А вони мені: “Не існує такої країни”».
Протягом усього часу Альона та її син чули, як у сусідній кімнаті били та допитували Віталія. «Кажу їм, якщо на вашу думку він зробив щось не те, то для цього є суди, ви ж не можете просто так забити людину до смерті, – сказала вона. – Я не могла повірити в те, що відбувається».
Російські військовики посадили Альону з сином у машину та сказали, що Віталій «терорист і відповідатиме за законами Російської Федерації». Згодом їх висадили під мостом, і Альона з сином десь до 4 ранку пішки йшли додому.
Починаючи з 28 березня, Альона розшукувала свого чоловіка. Дізнавшись про звільнення Олега з Криму, вона шукала його скрізь у Криму, а також через російських друзів і зв'язки у Ростові й Таганрозі.
9 червня їй прийшло смс від патологоанатома з проханням зателефонувати наступного дня. «Я відразу все зрозуміла. Проридала всю ніч, потім подзвонила прокурору [веде справу Лапчука] і сказала: “Я цього не переживу, викличте самі [патологоанатома]”». Пізніше прокурор зателефонував Альоні і повідомив, що 22 травня хлопець, який ловив раків, знайшов тіло її чоловіка у воді: зі зв'язаними руками і гирею на нозі.
«Увесь цей час я молилася, щоб він був живий», – сказала Альона.
Протестувальники, журналісти, активісти
Медії повідомляли про громадські акції протесту проти окупації в Херсоні, Бердянську та Мелітополі, що відбувались у березні, квітні та на початку травня. Деякі протести, зокрема у Херсоні, було жорстоко придушено російськими військами, які стріляли бойовими кулями та поранили кількох протестувальників. Двоє очевидців розповіли, що російські військовики цілили людям у ноги; один сказав, що бачив чоловіка, якому попало в ноги. Російські військовики також переслідували місцевих волонтерів, що роздавали людям у скруті допомогу.
Human Rights Watch поспілкувалася з дев’ятьма людьми: організаторами, учасниками або очевидцями акцій протесту, а також із місцевими волонтерами – всіх їх було затримано російськими військовиками.
Протестувальники
Херсон
29-річний Аркадій Довженко, біолог із Херсона, розповів, що люди в Херсоні почали масово виходити на акції протесту щойно місто окупували. Він долучився до акцій:
Я був звичайним українцем. Але якось на акції протесту я взяв мікрофон і сказав: «Росіяни, йдіть додому». Так вони почули мій голос … і вирішили, що я організатор. Потім почали приходити російські журналісти і ми прийняли рішення: не дамо їм зняти гарну картинку для пропагандистського телебачення.
Аркадій Довженко так описує своє затримання 21 квітня:
Того дня вони [почали] кидати гранати зі сльозогінним газом. Стріляли у людей справжніми кулями. Цілили в ноги. Я бачив кількох хлопців, яких треба було виносити, в них поцілили. На тротуарі була кров.
Російські військовики затримали Аркадія Довженка, коли той намагався втекти з місця події, зав’язали йому очі та зв’язали руки і відвели у підвал приміщення поліції, а звідти в іншу кімнату:
Били кийками, кулаками та ногами. Це тривало кілька годин ... Десь години через три мене відвели назад у підвал. Потім знову повели нагору. Ставили ті самі запитання. Хто організував цю акцію протесту? Хто організовував інші акції протесту? Мене питали, чи знаю я когось з АТО [й] адреси [інших] протестувальників. Також питали, до якої конфесії належу … казали, що українські православні християни – терористи й ренегати.
Російські військовики утримували Аркадія Довженка сім днів. Протягом усього періоду він був закутий у кайданки та зі зав’язаними очима, його щодня допитували. «Вони давали мені воду, але дуже погану… Годували нас зі своїх пайків. Це було майже ніщо».
Коли Аркадія Довженка звільнили, він каже, що ледь ходив: «Я мав струс мозку, кілька зламаних ребер і розбиту колінну чашечку».
Аркадій Довженко виїхав із Херсона у травні, проте витратив три дні на сповнену поневірянь подорож через численні російські блокпости, аби подолати 200 кілометрів і дістатися до безпечного Кривого Рогу.
Район (назва міста не розголошується з міркувань безпеки)
Депутат місцевої ради міста у Херсонській області, який брав участь у акціях протесту, розповів, що десь 7 червня російські військовики обшукали його дім, протягом двох годин били його бейсбольною битою та 36 годин тримали з зав’язаними очима у камері в імпровізованому ізоляторі, який облаштували у дитячому літньому таборі. Проти волі його знімали на камеру і заявляли, що він погодився стати інформатором ФСБ. Через 24 години його відпустили, пригрозивши, що затримають на невизначений термін, якщо не перестане ходити на акції протесту та волонтерити. Після цього російські військовики і далі переслідували його та кілька разів приходили до нього додому, тож він мусив був виїхати.
«Антон», Бердянськ
18 березня на транспортній розв’язці в окупованому Бердянську російські військовики затримали організатора протесту «Антона», коли той розвозив допомогу мешканцям громади. Антон розповів Human Rights Watch, що із зав’язаними очима й у кайданках його відвезли до, як він вважає, місцевого управління поліції. Російські військовики запитали у Антона, чи він організатор протесту, і коли той відповів, що ні, вдарили його черевиком, повалили, а потім протягом кількох хвилин били ногами та кулаками. «Я їм сказав, що я не організатор протесту, я просто патріот своєї країни України. Вони сказали, що такої країни не існує».
Російські військовики змусили Антона зняти джинси, зв'язали ноги скотчем, а потім знову били. Пускали електричний струм через затискачі, які чіпляли йому на мочки вух, спочатку протягом кількох секунд, а потім – по 20 секунд, і запитували про акції протесту й волонтерство. «Все в очах потемніло і я побачив помаранчеві плями, – розповідає Антон. – Вони взяли автомат, націлили мені в пах і сказали, щоб готувався до смерті».
Через 90 хвилин Антона привели у камеру, і там він три години кашляв кров'ю. На третій день неволі ФСБ-шники зав’язали Антону очі та відвели на другий поверх приміщення. Там його змусили прочитати на камеру написану ними заяву, що це він організовував акції протесту, а тепер закликає людей не підтримувати їх і довіряти новій владі.
Антона попередили, що якщо він відмовиться, то затримають його сина й онука. «Один чоловік тримав [текст], один знімав, а третій стояв за камерою з націленим на мене автоматом. Вони змусили мене прочитати це двічі, бо перший раз їм не сподобалося». Після трьох днів ув'язнення російські військовики звільнили Антона.
Він звернувся за медичною допомогою через численні забої, полопані судини в очах і травми ніг. 5 квітня Антон виїхав до підконтрольного Україні міста, де його ушпиталили та лікували травми, переважно щиколоток. «У мене був розрив м'яких тканин, десь 20 сантиметрів [набряку] під шкірою, і [був ризик] гангрени. [Лікарі] видалили це, і зробили пересадку шкіри. 22 дні я лежав у ліжку, не встаючи, мене виписали 18 травня».
Журналісти і волонтери
Нова Каховка
12 березня російські військовики затримали й утримували інкомунікадо журналіста з Херсонщини Олега Батуріна. Олег розповів Human Rights Watch, що вранці 10 березня йому надійшло повідомлення, начебто від його друга, колишнього ветерана АТО Сергія Цигіпи, з проханням зустрітися. Не побачивши Сергія на місці зустрічі у сусідній Каховці, Олег почав був іти звідти. До нього підбігло кілька чоловіків у військовій формі: «Вони кричали, щоб я ліг на землю, надягли на мене кайданки та натягнули на голову каптур куртки, щоб я нічого не бачив. Не сказали, хто вони такі, у чому мене звинувачують і чому мене отак викрадають».
Військовики привезли Олега Батуріна у будівлю місцевої облдержадміністрації, там допитали та побили: «Мені казали, щоб я зав'язував із [журналістикою] та погрожували вбити». Потім відвезли у Херсонський відділок поліції, де знову допитали. «Постійно десь поруч було чути крики людей і постріли з автоматичної зброї». Ніч Олег провів у неопалюваному приміщенні відділку поліції прикутим кайданками до радіатора. Наступного дня його доправили до ізолятора у Херсоні, де аж до звільнення 20 березня щодня допитували.
Цигіпа і далі є зниклим безвісти. Його дружина Олена розповіла, що очевидці бачили, як його затримали на блокпосту. Перехожий знайшов собаку, з яким Цигіпа був у день свого зникнення, прив’язаним у дворі виконкому.
Снігурівка
6 квітня російські військовики затримали баптистського пастора Юрія. Це сталося на блокпосту у Снігурівці Миколаївської області, неподалік адмінкордону з Херсонською областю, де він купував продукти, медикаменти й інші необхідні речі для громади Херсона. Вони знайшли у його телефоні кілька фотографій російської військової техніки, зроблені у перші дні вторгнення, і відвезли Юрія в ізолятор.
Шість днів його тримали у маленькій холодній камері без електрики, мало годували та майже не давали води. Юрія допитували про участь в акціях протесту і його роль як священика в заохоченні людей до протестів. Автомобіль, у якому були медикаменти й гуманітарна допомога на 2000 доларів США та, як каже Юрій, його власних 6000 доларів США, конфіскували. Російські військовики на блокпосту сказали Юрію, що його автомобіль у співробітників ФСБ у Херсоні. Юрія звільнили за умови, що він і далі доправлятиме допомогу у Херсон і передаватиме російським військовикам інформацію про українські блокпости.
Наступного дня Юрій разом із дружиною залишив Херсон.
Місцеві керівники, державні службовці
На нещодавно окупованих територіях російська влада провела численні арешти виборних посадовців, власників бізнесу, громадських активістів і впливових людей, зокрема було заарештовано мерів Мелітополя та Херсона, а також голів місцевих адміністрацій. Представниця Президента України Таміла Ташева повідомила, що станом на 28 червня українські правоохоронні органи відкрили 431 справу про незаконне затримання, серед яких шість справ стосуються мерів міст Херсонської області, голів трьох місцевих територіальних громад, 17 – депутатів обласних і місцевих рад, 43 – представників правоохоронних органів. За її словами, 162 людини досі перебувають у неволі.
Human Rights Watch задокументувала випадки затримання колишнього муніципального волонтера, колишнього поліціянта та голови обласної адміністрації, а також випадки незаконного затримання членів їхніх родин, очевидно з метою тиску. Один із цих людей досі у неволі.
Дружина 36-річного колишнього поліціянта розповіла, що 27 травня у Херсоні російські військовики затримали її чоловіка. Перед затриманням вони обшукали їхній будинок і знайшли чоловікову поліцейську форму та мисливську рушницю, яка належала його батькові. Чоловік працював на гарячій лінії поліції.
Родичі щодня ходили до військової комендатури, але інформації про його місцеперебування їм не надавали. «Вони сказали нам, що … хтось “працює над ним”», – розповіла його дружина. Зрештою вона почала ходити до ізолятора тимчасового тримання, де на 28-й день перебування її чоловіка під вартою охоронець прийняв від неї продуктову передачу для чоловіка. Її чоловіка звільнили 12 липня. Дружина не захотіла говорити про його фізичний стан, окрім того, що на ньому є «сліди фізичного насильства». «Ви знаєте, як там катують людей», – сказала вона.
8 квітня російські військовики затримали 16-річного Владислава (Влада) Буряка. Його батько, голова Запорізької районної державної адміністрації, повідомив, що це сталося на російському блокпосту у Василівці (приблизно за 70 кілометрів від Мелітополя), коли Владислав намагався виїхати у Запоріжжя. З міркувань безпеки батько покинув Мелітополь раніше, а син відмовився виїжджати, оскільки хворів дідусь і він не міг його покинути.
Коли солдати перевіряли документи пасажирів, один із них побачив, як Влад дивиться у свій телефон. Вони зажадали, щоб він показав його і знайшли там кілька проукраїнських телеграм-каналів. Один із військовиків сказав Владу вийти з машини, наставив на нього пістолет і запитав, чи не пристрелити його на місці. Військовики допитували Влада три години, а коли дізналися, хто його батько, відвезли у слідчий ізолятор у Василівці, де тримали в одиночній камері. Буряк розповів Human Rights Watch, що під час ув'язнення його сина змушували мити в ізоляторі закривавлену підлогу, зокрема в порожніх камерах, «де катували українських [військовиків]».
Після 48-ми діб під вартою, Влада перевезли у готель у Мелітополі, де його тримали ще 42 доби, але там він мав постійний доступ до телефону та міг зв’язуватися з родиною. 7 липня Влада звільнили.
30 червня російські збройні формування затримали 40-річну «Аліну» та її колишню свекруху. Зі слів сестри Аліни, це сталося в будинку колишнього Аліниного чоловіка під Херсоном, де всі вони перебували від моменту вторгнення.
Сестра вважає, що їх затримали через участь Аліни та її колишнього чоловіка в муніципальній варті Херсона, поліцейському підрозділі територіальної громади, створеному після російської окупації на короткий період для боротьби з мародерством та іншими деструктивними діями. На думку сестри, російські військовики мають список усіх учасників муніципальної варти і вже багатьох із них затримано.
Під час затримання Аліни та її колишньої свекрухи солдати змусили Аліну залишити 6-річного сина на сусідку. Наступного вечора Аліну відпустили, проте її колишня свекруха на момент інтерв'ю і далі залишалась у неволі. Аліна носить в ізолятор для колишньої свекрухи чистий одяг і ліки від діабету та проблем із печінкою. Вона розповідала, що брудний одяг її колишньої свекрухи у плямах крові.
Аліна сказала сестрі, що, на її думку, колишню свекруху триматимуть доти, доки до Херсона не повернеться її син, колишній Алінин чоловік, який встиг виїхати з міста, і доки російські військовики не затримають його.
Інші випадки насильницьких зникнень і незаконних затримань цивільних
Human Rights Watch задокументувала 13 додаткових випадків, коли російські військовики в Херсонській області, очевидно, вчинили дії, що призвели до насильницьких зникнень цивільних мешканців – 12 чоловіків і однієї жінки. Родинам найчастіше не повідомляли, де утримуються їхні близькі, і на запити родичів не надавали жодної інформації про них. Кількох затриманих під час ув'язнення били, одного незаконно вивезли до Криму на «виправні роботи». Члени родин розповідали, що ніхто з затриманих не був військовим.
Відмова визнати факт затримання цивільної особи або повідомити про її місцеперебування під вартою з наміром на тривалий період позбавити її захисту закону, кваліфікується як діяння, що призводить до насильницького зникнення і відповідно до норм міжнародного права є злочином. Таке діяння, вчинене у межах нападу на цивільне населення може вважатися злочином проти людяності.
Громадяни, які досі вважаються насильницьки зниклими
«Юрій», 43 роки, Херсон
26 травня на паркувальному майданчику центрального ринку міста Херсона російські військовики затримали місцевого підприємця 43-річного «Юрія». Його пасербиця розповіла, що 14 липня її мати подала заяву у російську військову адміністрацію, звідти їй відповіли, що Юрій живий і що його справу «розглядають», але не повідомили, де він утримується.
Зі слів пасербиці, наприкінці червня з її матір’ю зв’язався якийсь чоловік і повідомив, що був однокамерником Юрія в імпровізованому ізоляторі тимчасового тримання у Херсоні, і що перш ніж потрапити до спільної камери, Юрій кілька тижнів просидів у одиночній. За його словами, Юрія планували перевезти до Криму, а потім до російського Ростова, нібито за звинуваченням у зберіганні зброї.
Його дружина що кілька днів носила в ізолятор передачі з харчами й одягом, їх охоронці приймали, але не підтверджували перебування там Юрія.
Богдан, 39 років, Іванівка
29 квітня у селищі міського типу Іванівка Херсонської області російські військовики затримали 39-річного завідувача складу «Богдана». Він і далі є зниклим безвісти. Його родина зв’язувалася з російською окупаційною владою, але не отримала жодної інформації.
Його дружина розповіла, що виїхала з дітьми з містечка у середині березня після того, як російські солдати обшукали їхній будинок, допитали Богдана та затримали його на кілька годин. Наприкінці квітня їй зателефонували сусіди і повідомили, що до їхнього помешкання на двох машинах приїхали російські військовики і забрали Богдана. Напередодні Богдан телефонував дружині і сказав, що російські солдати забрали його автомобіль із обіцянкою повернути.
«Дмитро», 54 роки, Іванівка
5 травня в Іванівці Херсонської області російські військовики затримали 54-річного Дмитра. Зі слів його доньки, Дмитро телефонував 4 травня і сказав, що деякий час поживе у сусідів. Інші сусіди розповіли їй, що 5 травня бачили, як Дмитро прийшов додому нагодувати худобу, а туди приїхали солдати, надягли на Дмитра кайданки та забрали його. Сусіди розповіли, що будинок зайняли російські військовики та сказали, що нічого не знають про місцеперебування Дмитра і що «поки ми тут, він не зможе сюди прийти».
За словами його доньки, Дмитро не належав до Сил територіальної оборони і не був ветераном війни на Донбасі.
«Степан», 49 років, Олешки
Рано вранці 7 квітня приблизно 10 озброєних російських військовиків приїхали до помешкання 49-річного автоінструктора Степана у місті Олешки Херсонської області. Його донька, яка після цього розмовляла з матір'ю, розповіла, що тоді вдома були її батько, мати і молодша сестра. Військовики обшукали будинок та подвір’я, зокрема з металошукачами, заявивши, що шукають зброю. Вони розділили членів родини та допитали їх у різних кімнатах. Солдати називали одного зі своїх позивним «Вітер» (російською «Ветер»).
Степана у кайданках військовики забрали з собою. Звеліли взяти документи на посвідчення особи та ліки, мовляв: «Вони тобі знадобляться, бо тобі буде дуже погано». Степан хворіє на панкреатит (запалення тканин підшлункової залози), остеомієліт (ураження кісткового мозку), має офіційно оформлену інвалідність.
8 квітня Степан зателефонував з неволі дружині та доньці, кожній окремо, і повідомив, що у нього стався напад панкреатиту, але йому дали ліки та їжу і не б'ють. На думку його доньки, звук був такий, ніби її батько розмовляв через гучний зв’язок. Відтоді ніхто з членів родини нічого про нього не чув.
Донька розповіла, що від імені родини до місцевої військової адміністрації звертався один із їхніх друзів, аби довідатися про її батька, проте жодної інформації не отримав. Родина також зверталася в українські державні установи, на гарячі лінії та в ізолятор тимчасового тримання у Криму.
Звільнені
Жінка на ім'я Марія розповіла, що 25 червня російські військовики в центрі Херсона у крамниці, яка належить Маріїній свекрусі, затримали її 30-річного чоловіка, таксиста, її 19-річного брата, курсанта Інституту Військово-морських сил, і двох інших чоловіків. Марія розповіла, що камери відеоспостереження крамниці зафіксували, як десь 10–15 озброєних російських військовиків увійшли до крамниці, повалили чоловіків на підлогу, відібрали телефони, наділи на голови мішки, після чого їх забрали.
Після цього затримання Маріїна свекруха пішла до місцевої військової адміністрації запитати про затриманих чоловіків. Адміністрація не надала жодної інформацією про них і сказали їй чекати.
Маріїного чоловіка випустили через 7 діб, брата – через 13 діб, інших чоловіків – через три доби. Зі слів Марії, їх утримували, ймовірно, у підвалі одного з херсонських ізоляторів тимчасового тримання. Там їх били і не забезпечували достатнім харчуванням. Марія каже, що її брат схуд на 10 кілограмів. Жінка повідомила, що її брат надсилав геолокацію російських позицій українській розвідці, але про це російські військовики його не питали. Під час допитів вони ставили запитання, які свідчили, що «вони знали все про затриманих», – сказала Марія. Коли чоловіків випустили, вона разом із чоловіком, братом і свекрухою покинули Херсон з міркувань безпеки.
«Василь», Херсон
4 липня російські військовики затримали Василя у нього вдома та протримали його чотири доби. Василева дружина розповіла, що була вдома з чоловіком, його батьками та їхньою маленькою дитиною. Семеро російських солдатів зайшли в помешкання і звеліли чоловікам вийти на вулицю, а жінкам спуститися на перший поверх. Солдати сфотографували документи членів родини, обшукали будинок і затримали Василя.
Увечері родина пішла до місцевої військової адміністрації, щоб запитати про Василя, але чиновники не надали їм жодної інформації. 8 липня Василя звільнили. Він розповів дружині, що сидів у колишньому ізоляторі тимчасового тримання у Херсоні. Зі слів дружини, російські військовики били Василя, застосовували електрошокер, били металевим прутом по ногах, пошкодили йому плече та спричинили струс мозку. Йому досі болить голова і сняться жахіття. За словами дружини Василя, коли росіяни допитували його вони знали все про нього та його родину.
Після звільнення російські військовики сказали Василю, що прийдуть перевірити його через три тижні. Родина виїхала з Херсона з міркувань безпеки. Годі зрозуміти за що Василя затримали, він не належав до Сил територіальної оборони, не брав участі ані у війні на Донбасі, ані в проукраїнських акціях, каже його дружина. Вона також розповіла Human Rights Watch, що десь на початку квітня російські військовики прийшли в автомайстерню Василя і вимагали 5000 гривень (169 доларів США), аби він міг і далі працювати, або ж він мав безкоштовно ремонтувати їхні машини. Зі слів дружини, Василь дав їм гроші і вони пішли.
«Валентин», 48 років, Чаплинка
8 червня 48-річний Валентин вийшов на закупи із дому у селі Чаплинка Херсонської області (приблизно за 50 кілометрів від адмінкордону з окупованим Росією Кримом) і не повернувся. Його донька розповіла, що бабуся – мати Валентина, якій за 70 років і про яку він піклувався, 9 червня шукала його в місцевому відділку поліції, де російські окупанти сказали їй, що її сина затримали «за наркотики», але не повідомили, де тримають. Вони порадили їй переїхати у будинок для престарілих.
Мати щодня ходила до відділку поліції, і зрештою їй дозволили побачитися з сином. Вона розповідала Валентиновій доньці, що Валентин «весь побитий, дуже схуд». Під час наступного візиту їй сказали, що Валентина вивезли до Криму. Російська влада звільнила Валентина десь через місяць після його першого затримання, 4 чи 5 липня.
Зі слів доньки, батько розповідав рідним, що його били і відправили на два тижні до Криму на «виправні роботи». Влада не повернула йому документи на посвідчення особи, банківські картки та заборонила йому залишати село. Його донька повідомила, що 8 червня російські військовики затримали ще кількох селян, та вона не має жодної інформації про них.
Правові зобов’язання
Усі сторони збройного конфлікту в Україні зобов’язані дотримуватися міжнародного гуманітарного права (законів і звичаїв війни), зокрема Женевських конвенцій 1949 року, Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій, а також міжнародного звичаєвого права. Збройні сили воюючої сторони, що здійснює де-факто контроль над територією, є суб'єктом міжнародного права про режим окупації, яке міститься у Положенні Гаазької конвенції 1907 року та у Женевських конвенціях. Норми міжнародного права прав людини, зокрема Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Європейська конвенція з прав людини, є застосовними завжди.
Закони та звичаї війни забороняють напади на цивільних осіб, примусове переміщення цивільних осіб, сумарні страти, катування, дії, що призводять до насильницьких зникнень, незаконне позбавлення волі та нелюдське поводження з затриманими. Також забороняється мародерство та пограбування майна. Сторона конфлікту, яка окупує територію, зазвичай несе відповідальність за забезпечення підконтрольного їй населення харчами, водою та медичною допомогою, а також за сприяння роботі організацій із надання допомоги.
Третя Женевська конвенція регулює поводження з військовополоненими, починаючи з моменту, коли вони потрапляють у полон. Сторони конфлікту зобов’язані завжди поводитися з військовополоненими гуманно. Воєнним злочином є навмисне вбивство, жорстоке поводження чи катування військовополонених, умисне заподіяння тяжких страждань, серйозного тілесного ушкодження або шкоди здоров’ю. Забороняється застосовувати до військовополонених катування та інші форми примусу для одержання від них будь-якої інформації.
Кожен, хто віддає наказ або вчиняє серйозні порушення законів і звичаїв війни зі злочинним наміром або заохочує та сприяє таким порушенням, є відповідальним за воєнні злочини. Військове командування, яке знало або принаймні могло знати про такі злочини, але не намагалося їх зупинити чи покарати винних, несе кримінальну відповідальність за воєнні злочини в межах відповідальності командування.
Згідно з Женевськими конвенціями, Росія та Україна є зобов’язаними розслідувати ймовірні воєнні злочини, скоєні їхніми військами або на їхній території, та належним чином притягувати винних до відповідальності. Постраждалі та їхні родини повинні отримати швидке та належне відшкодування.
